Не зрозумів і брат величину утрат, -
Молись, і Бог печаль твою розвіє.
Почує крик душі Він у нічній тиші.
Повір, Бог як ніхто тебе жаліє.
Здоров'я підвело, хоч все так гладко йшло, -
До Бога йди, Він лікувати вміє.
Потішить серце й дух насправді Святий Дух.
В покірних, довіряючих Він діє.
О, друже, ти не сам! Забув? - Ти Божий храм.
Нехай любов Христа тебе зігріє.
Є друзі у Христа. О звеселись, душа, -
Бог рятувати з бід Своїх уміє.
Чи ранок, чи обід, чи вечір і захід, -
Бог жде! Хай серце все Йому відкриє.
Господь без зайвих фраз потішить душу враз!
Хвала Тобі, хвала Тобі, Месіє!
"Цей убогий взивав, - і Господь його вислухав, і від усіх його бід його визволив". (Псалом 33:7)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Остров нашего одиночества - Светлана Капинос Этот внеплановый рассказ сумбурно возник, как продолжение, в ответ на рассказ Константина Захарова «Остров» http://proza.ru/texts/2008/01/04/451.html ,
который также явился плодом размышлений над моим «Островом моего одиночества»… «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я:)))»
Такая вот катавасия.
Ещё отдельная благодарность А.С. (Финну) за строчку из его стихотворения, без спроса мною использованную (а вдруг не заметит?).
Да, фотография также из ЖЖ Юстины Южной (Спасибо, Юлечка!).
